Яким блаженством всі мої чуття,
Уся моя істота пойнялася,
Немов по жилах полумінь життя
І невмируща юність розлилася…
Чи то ж не Бог ці знаки написав,
Що душу збурену втишають,
Що серце вражене втішають,
Що перед розумом наяв
Природи тайнощі всесильні виявляють?
Чи ж я не Бог? Я просвітлів!
І враз моє духовне око
В природи творчий вир заглянуло глибоко.
Тепер збагнув я сенс премудрих слів:
“В світ духів можна прозирнути,
Та ум і серце мляві вкрай:
Встань, учню, і земнії груди
В ранковім сяєві скупай!”
Уривок з «Фауста» Гете в перекладі М. Лукаша
Микола Лукаш – один з найвидатніших перекладачів України. Поліглот, шістдесятник, дивак… Що ми знаємо про нього?
Хто такий Микола Лукаш?
Микола Лукаш народився у 1919 р. у м. Кролевці Сумської області в родині вчителів. Ще з дитинства йому з легкістю давалося вивчення іноземних мов. Він розпочинав навчання на історичному факультеті Київського державного університету, але його навчання перервала Друга світова війна. Він воював у Радянській армії з 1943 р.
У 1947 р, після закінчення Інституту іноземних мов у Харкові, Лукаш працював учителем іноземних мов. Пізніше він очолив Відділ поезії в журналі «Всесвіт».
Перекладацька діяльність
Лукаш мав феноменальні лінгвістичні таланти і мав надзвичайно глибокі знання в галузі зарубіжної літератури. Безперечно, він є одним з найвизначніших українських перекладачів. Микола Лукаш перекладав літературні твори з 20 мов.
Найбільш плідною була його діяльність у відносно сприятливий двадцятирічний період між 1953 і 1973 роками, коли він переклав «Фауста» Гете, «Пані Боварі» Флобера, поезію Шиллера, «Декамерон» Бокаччо й багато інших творів. Був членом Спілки письменників України з 1956 р. і відігравав активну роль в літературному житті України.
Історія з Іваном Дзюбою
Лукаш завжди морально підтримував письменників, які переслідувалися радянською владою. Так, після арешту І. Дзюби, якого Лукаш вважав найвизначнішою постаттю в українській культурі, він надіслав лист Голові Президії Верховної Ради УРСР, Голові Верховного Суду УРСР та Генеральному Прокурору УРСР, в якому він висловив незгоду з рішенням суду, назвавши його несправедливим, заперечив проти виключення Івана Дзюби зі Спілки письменників України (СПУ) і запропонував себе, як особу, що живе самотньо, для відбування покарання замість І. Дзюби, який був сімейним чоловіком і мав погане здоров’я.
Це дорого коштувало Миколі Лукашу. Його звільнили з ради редакторів журналу «Всесвіт». Також йому погрожували примусовим лікуванням у спеціалізованій психіатричній лікарні. На щастя, ці загрози не були виконані. 12 червня 1973 р. Президія СПУ одностайно проголосувала за виключення Лукаша зі Спілки.
Цікаві факти про Миколу Лукаша
Микола Лукаш до п’яти років не розмовляв. Його вважали німим. Одного разу до його рідного містечка Кролевця заїхав циганський табір. Цигани забрали Миколу з собою. Хлопчика марно шукали. Через два роки він повернувся, втікши від циганів. Вони навчили його жебрати і… говорити. Заговорив Микола спершу циганською, а вже потім – українською.
Микола Лукаш створив шість словників, серед них – словник фразеологізмів. А ще він склав словник українських матюків. Після смерті перекладача його рідна сеста, вчителька української мови, знайшла і спалила його.
Микола Лукаш був великим фанатом футболу, вболівальником київського “Динамо”. А ще він частенько “забивав козла” в доміно у Маріїнському парку.
За переклад “Фауста” Гете Миколі Лукашу була присуджена премія. За переклад цього геніального твору бралися і Франко, і Старицький, однак він виявився занадто складним для них. Та й не дивно. Адже Гете писав Фауста понад 60 років, внаслідок чого в творі було поєднано кілька письменницьких стилів. До того ж, в одній з частин текст був настільки складним, що самі німці до кінця не розуміли, про що там написано. Лукашеві вдалося дешифрувати “Фауста” і перекласти його, зберігши навіть фантасмагоричне багатство п’єси.
Останні роки життя
Протягом багатьох років він перебував під домашнім арештом. Його переслідували всіма можливими способами, його роботи перестали публікувати, що позбавило його засобів до існування.
Лукаша поновили в СПУ на хвилі перестройки в 1987 р., коли він вже був майже при смерті. У 1988 р. він став Лауреатом Премії імені Максима Рильського. Через кілька місяців, 29 серпня 1988 р., Микола Лукаш помер.
Він не дожив до публікації великого тома своїх перекладів, який вийшов під назвою «Від Бокаччо до Аполлінера» в 1990 р. і став своєрідним пам’ятником Лукашу. Упорядник тому М. Москаленко стверджує, що «в Миколі Лукаші Україні був посланий моцартівський геній у найправдивішому і найточнішому значенні цього слова».
Людина Натхнення
Життя митця виявилося непростим. Однак його творча, перекладацька діяльність не була марною. Завдяки Миколі Лукашу ми читаємо понад 1000 творів класиків світової літератури українською мовою. Та й не просто українською мовою. Самі ці переклади настільки майстерні, що претендують бути окремими творами.
Валентина Савчин у праці «Микола Лукаш – подвижник українського художнього перекладу» так характеризує його працю: «Переклади М. Лукаша – індивідуально-неповторні, позначені творчим, новаторським підходом. Усі перекладацькі рішення М. Лукаша підпорядковувалися важливому завданню – збереженню, відродженню та збагаченню української мови засобами перекладу. Зв’язок із загальнонародними джерелами, незалежність від літературних упереджень та стильових обмежень – визначальні чинники досягнення адекватності перекладу і створення свого особливого почерку. Це почерк справжнього Майстра, генія…»
Геній. Людина Світла. Людина Натхнення. Є люди, які через роки й віки продовжують світити нам силою свого розуму, польотом думки. Таким є Микола Лукаш. Захотілося перечитати всі його переклади, здобути з них хоч крихітку, хоч іскорку з вогнища майстерності великого перекладача.
